гетерогенний компатріот

про Сапковського і Толкієна
"Гобіта" я прочитав іще в дитинстві. На призвища авторів я тоді іще уваги не звертав, але твір справив дуже яскраве враження. А от "Володар перстнів", з яким я ознайомився значно пізніше, мене відверто розчарував. Я не розумів навіщо було розвивати з чарівної і цілком самодостатньої казки затягнуту епопею, просякнуту християнським патосом і антитоталітарними проповідями. Чого варта сама лише патетична загибель Гендальфа і його подальше непереконливе воскресіння в якості Білого. Так само дико курвила інтепретація загадкового Горлума, яко останньої стадії моральної деградації гобіта і трансформація невинного enchanted перстеника в диявольську cursed item. Ні окремо від "Гобіта" "Володар перстнів" дивиться досить не зле, але претензія на спадковість псує весь задоволення.

Приблизно та сама хуйня і з Відьмаком. Коли в кінці 80-х я прочитав у журналі "Всесвіт" новелу "Відьмак", молодого і ще зовсім невідомого польського автора, вона мені дико сподобалася своєю атмосферністю і тією, стимулюючою роботу мозку, загадковою недомовленістю, котра так неперевершено вдавалася Жєлязни. Цинічний і брутальний, проте надміру принциповий, герой був ніби списаний з персонажів Чандлера або Хеммета. А далі панєслося... Перша книжка циклу - це вже ніби автоепігонство - розкриття теми на грунті переосмислення фолькльору. А коли вже Сапковський вдарився в героїчну епіку. Ви можета уявити Філіпа Марлоу, котрий рятує світ від доктора Зло? Мама рідна... Нудити мене почало вже на ельфійці-лесбійці. Друга книжка циклу стала для мене останньою.

Висновок: не люблю коли автори пришивати пальто до гудзика від смокінга. І надто вже відчутна різниця між твором, у який вклали душу і написаним заради задоволення, та книжкою випродукованою (нехай навіть якісно) на замовлення видавництва.

Advertisement